Чи буде Чайка бургомістром?

 Подія: У Миколаєві почали обговорювати кандидатури майбутнього мiського голови
Коменту  : Василь Фляк

 У пісні «Я не люблю» - одній з улюблених мною пісень Володимира Висоцького, є такі слова: «Обидно мне, когда невинных бьют». У мене теж, коли я бачу, що хтось стає об’єктом несправедливих нападок, мимоволі виникає бажання стати на бік того, кого б’ють.

Миколаївський міський голова Володимир Чайка – мужчина, який, звичайно, може постояти за себе сам. Але проголосувати за себе сам він не може. Тому прояви «открытого цинизма» з боку його про­тивників, я вважаю, вимагають зайняти чіткішу позицію від його прихильників. Це не значить, що в мене нема зауважень чи навіть якихось претензій до пана голови. На останніх виборах я голосував за нього «зціпивши зуби», бо Володимир Дмитрович відкрито підтри­мував не того кандидата в президенти, якого хотілося б мені. Але п’ять років, які минули, показали, що позиція Чайки не була аж такою великою помилкою. Принаймні, він мав на неї повне право.

Мені, наприклад,  і зараз хотілося б, щоб православний Миколаїв позбувся нарешті ідола, сотвореного безбожниками на місці колишнього собору. Але я розумію, що міському голові треба зважати ще й на думку інших людей, які не знають усіх десяти Божих заповідей, і які довіряють Чайці не так, як колись кияни довіряли його тезці Воло­димиру Великому, скидаючи язичницьких ідолів у Дніпро і перетворюючи Київ у могутнє християнське місто.  Мені  хоті­лося б, щоб голова підтримував встановлення пам’ятників таким людям як, наприклад, святитель Миколай і В’ячеслав Чорновіл, а не Григорій Потьомкін. Але, слава Богу, наш голова не опустився до того, щоб у Миколаєві з’явилось погруддя німкені Софії-Фре­деріки-Августи, більш ві­домої під іменем Катерини II, про яку Тарас Шевченко написав: «Тая цариця — лютий ворог України, голодна вовчиця!».

Мені ще хотілося б, щоб Чайку у нас називали бургомістром, як це було прийнято раніше, а не мером – словом,  від якого журналісти охоче утворюють прикметник «мерський». І я хочу, щоб бургомістра обирали, керуючись інтересами Миколаєва, а не безглуздим принципом «хоч гірше, аби інше». Бо можна почути, що Чайка, мовляв, уже немолодий і хай поступиться комусь молодшому. Так, але хто з молодих претендентів має стільки здоров’я, щоб на Великдень всю ніч простояти на службі у храмі (та ще й не в одному), а на Водохреща в мороз пірнути в ополонку? Не рідко злословлять з приводу того, що Володимир Дмит­рович полюбляє взяти в руки гітару і «зняти краватку». Так, але він залишається адекватним, а не опустився до рівня дивакуватого мільйонера Чер­новець­кого.

Звичайно, мені хотілося б, щоб у Миколаєві були кращі дороги, але ж  саме «за часів Чайки» проспект Жовтневий перетворився у цивілізовану сучасну магістраль, вулиця Скороходова стала нарешті з двостороннім рухом, а  центральна вулиця Радянська була відреставрована. Ще недавно мені хотілося, щоб миколаївцям не мозолив око довгобуд на перехресті проспекту Леніна і вулиці Садової. Відвідавши кілька років тому шотландське місто Единбург, я познайомився з місцевою цікавинкою – «довгобудом», який городяни розпочали ще в 1822 році і не закінчили до цього часу. Тепер вони показують його туристам, називаючи «ганьбою Един­бурга». Повер­нувшись додому, я мав твердий намір оголосити наш довгобуд «ганьбою Мико­лаєва», бо дозвіл на його початок давався ще за часів Бреж­нєва. Моїм планам не дано було здійснитися, бо «за часів Чайки» виріс грандіозний «City-Center», на який зачудовано дивляться навіть столичні гості.

«Та при чому тут Чайка?» - викрикують часто у таких випадках, забуваючи, що коли вони нарікають на сміття у дворах, то вважають причетність Чайки до цього цілком очевидною. Чайка, на мою думку, тут при тому, що саме він - свідомо чи ні, але зміг створити в нашому місті таку демократичну атмосферу взаємос­тосунків між усіма, хто має вплив на економічне, полі­тичне, культурне життя в Миколаєві, що наше пів­мільйонне місто уникло багатьох потрясінь. Це добре.